Ветеринарный врач

ПОШИРЕНІСТЬ ХВОРОБ ПАРОДОНТА У СОБАК

М.Г. ІЛЬНІЦЬКИЙ, д-р вет.наук
Д.В. АРСЕЄНКО, ветеринарний лікар

В останні роки розвиток ветеринарної медицини набув значного поширення. Нові впровадження, створення ефективних ліків, контроль за профілактичними заходами призвели до зниження захворюваності на небезпечні інфекційні хвороби. Але актуальним залишилось питання щодо патологій, які розвиваються внаслідок вирощування собак у неприродних для них умовах. Серед таких найбільш вираженого характеру набули стоматологічні хвороби. Змінений тип годівлі, незбалансованість раціону, недостатньо повне самоочищення зубів та порушення правил селекційного відбору виключають із боротьби власні захисні механізми організму тварини.
Карієс, пульпіт, неправильний прикус, порушення кількості зубів, пародонтопатії та ін., завдають дискомфорту тварині, знижують її працездатність, викликають ускладнення в травній, серцево-судинній та дихальній системах.

У порівнянні з іншими стоматологічними процесами, хвороби пародонта супроводжуються більш складними та глибокими порушеннями на рівні морфологічних структур, а також змінами обмінних, біохімічних, імунологічних та ендокринних реакцій. За відсутності профілактики, несвоєчасної діагностики та лікування цих патологій розвиваються незворотні зміни в зубній системі тварини.

На сьогодні ветеринарна стоматологія потребує чіткої диференціації хвороб пародонта.
Мета роботи: дослідити тварин з патологією пародонта, виявити та класифікувати пародонтопатії й на основі отриманих даних вказати їх поширеність у собак.

Матеріал і методи дослідження. З метою постановки діагнозу визначали стан поверхні зубів (гігієнічний індекс та індекс каменеутворення), ступінь рухомості зубів та їх зміщення, кровоточивість, стан ясен, наявність пародонтальної кишені та ексудату в ній, аномалії прикусу та наявність новоутворень в ділянці ротової порожнини, а також, проводили рентгенологічне, гістологічне та цитологічне дослідження. Класифікували хвороби пародонта за методикою, запровадженою в гуманній медицині в 1983 році ВООЗ.

Результати досліджень та їх обговорення.
Серед хвороб пародонту у собак найчастіше зустрічаються гінгівіти.

Гінгівіт – запалення ясен, обумовлене патологічною дією місцевих та загальних факторів, що перебігає без порушення цілісності зубоясенного з’єднання.

За характером процесу переважають катаральні, за перебігом та локалізацією у дорослих тварин – хронічні та генералізовані, у молодих – гострі та локалізовані процеси. Спираючись на результати роботи інших науковців та наші дослідження, зазначимо, що таку клінічну картину у тварин різного віку створює ряд фізіологічних особливостей. У дорослих – це сповільнення обміну речовин, виснаження життєвих ресурсів організму, перенесені травми та хвороби, у молодих – інтенсивний ріст та перебудова внутрішніх обмінних процесів. Що стосується безпосередньо зубного апарата, велику роль відіграє зміна зубів у цуценят. У період росту постійних зубів спостерігається запалення ясен нормергічного типу, яке з часом проходить спонтанно.


Рисунок 1 – Персистенція молочного зуба: цуценя 6 місяців.

При персистенції молочних зубів (рис.1) та незадовільному гігієнічному стані ротової порожнини, запальний процес затягується, спостерігається набряк та гіперемія ясен, при натисканні – кровоточивість, тварини з неохотою поїдають тверді корми. Якщо не проводити лікування, гінгівіт переходить у хронічну стадію і в подальшому стає причиною розвитку пародонтитів.
Також у собак зустрічаються гіпертрофічні гінгівіти (рис.2).


Рисунок 2 – Гіпертрофічний гінгівіт: сука 3 роки, спанієль.

На другому місці за поширеністю стоять пародонтопатії, до яких належать пародонтити різного ступеня складності та парадонтози.

Пародонтит – запалення пародонта, яке характеризується прогресуючою деструкцією його тканин та кісткової альвеоли.

 Парадонтоз – дистрофічне ураження тканин пародонту.
Пародонтопатії зустрічаються переважно у тварин дорослого віку (табл.2).

Причини різноманітні – місцеві та загальні. Генетична схильність, особливості породи та екстер’єру, порушення розвитку кістяка призводять до формування неправильного прикусу та некомплектних зубів. Це, в свою чергу, сприяє накопиченню нальоту та зубного каменя, який є одним із найважливіших патогенних чинників у розвитку пародонтопатій (рис.3) [5, 8].

Рисунок 3 – Значні відкладання зубного каменю у собаки, хворої на парадонтоз: кобель 7 років, спанієль.

Серед інших місцевих причин були запальні процеси слизової рота та ясен.
Важливу роль у розвитку пародонтопатій відігравали супутні хвороби. Так, у трьох тварин із середнім ступенем пародонтиту спостерігали піометрити, у чотирьох тварин із пародонтопатіями – хвороби печінки.

Найбільш вираженими симптомами при пародонтопатіях була наявність па-родонтальної кишені, виділення ексудату із неї, рухомість зубів, халітоз. На рентгенологічному знімку чітко видно резорбтивні зміни кісткової альвеоли (рис.4), на гістозрізах – зруйноване епітеліальне прикріплення та деструкція кругової зв’язки (рис.5).

Рисунок 4 – Остеопорозний процес генералізованого характеру в ді-лянці 1-го моляра нижньої щелепи собаки: пудель 10 років, пародон-тит, ІІІ ступінь рухомості зубів: а – зона лізису кісткової тканини.

Рисунок 5 – Зруйноване епіте-ліальне прикріплення в паро-донті; спанієль 7 років, паро-донтит, І ступінь рухомості зу-бів: а – нормальний епітелій, б – зруйнований епітелій, в – лім-фомакрофагальний інфільтрат. Зб. 10х20.

Тяжкість процесу пропорційна ступеню рухомості зубів та резорбції кісткових структур щелеп.
На особливу увагу заслуговує патологія періодонта – запальний процес, що виникає у сполучнотканинному утворенні, розташованому між компактною пластинкою зубної альвеоли і цементом кореня зуба.

Періодонтити мають важливе значення з точки зору їх швидкоперебігаючого характеру та тяжких ускладнень, таких як остеоміеліт, одонтогенні абсцеси та нориці ділянок лицевого черепа (Рис.6).


Рисунок 6 – Періодонтит молочного зуба, ускладнений остеомієлітом: цуценя 5,5 місяців, кавказька вівчарка.

Серед причин періодонтитів важливе значення мають травми зубного апарата, ускладнення пульпітів, гематогенне інфікування апікальної частини зуба.
При пародонтопатіях у собак уражуються переважно премоляри верхньої та нижньої щелеп, перший моляр нижньої щелепи, потім різці, ікла та моляри. Така локалізація пов’язана з більшим навантаженням на премоляри під час їжі.

Висновки і перспективи подальших досліджень. 1. Хвороби пародонта доволі різноманітні за клінічною картиною та займають одне із перших місць серед стоматологічних патологій.
2. Існує чіткий зв’язок етіологічних чинників як загального, так і місцевого характеру, які діють в комплексі і призводять до розладів у структурах пародонта.
3. Хворобами пародонта уражується тварин різних вікових груп, кожна з яких має свої особливості клінічної картини цих захворювання.
4. Необхідне подальше вивчення патологій пародонта з розробкою ефективних схем лікування та профілактикою.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
1. Ниманд Х.Г., Сутер Г.Б. Болезни собак. – М.: Аквариум Принт, 2004.– 816 с.
2. Фролов В.В. Болезни зубов и полости рта у собак. – М.: Аквариум Бук, 2003.– 96 с.
3. Петренко О.Ф. До питання про хвороби зубів у собак і котів// Вет. медицина України.– 1998.– №10.– С.16–18.
4. Сарбаш Д.В., Синяговська К.А. Клінічні форми прояву та етіологія зубощелепних уражень у собак// Вісник Білоцерків. держ. аграр. ун-ту.– Вип. 34.– Біла Церква, 2005. – С.157–164.
5. Данилевский Н.Ф., Борисенко А.В. Заболевания пародонта. – К.: Здоров’я, 2000. – 464 с.
6. Mohammad A.R., Jones J.D., Brunsvold M.A. Osteoporosis and periodontal disease: a review// Calif Dent Assoc. 1994 Mar;22(3):p.69-75.
7. Арсеєнко Д.В. Порівняльна характеристика використання традиційного та ультразвукового методів зняття зубного каменю у собак// Вісник Білоцерків. держ. аграр. ун-ту.– Вип. 34.– Біла Церква, 2005. – С.7–12.
8. Терапевттична стоматологія дитячого віку/ Л.О. Хоменко, О.І. Остапко, О.І. Кононович та ін. – К.: Книга плюс, 1999. – 526 с.
9. Identification of periodontal pathogens in atheromatous plaques V.I. Haraszthy, J.J. Zambon, M. Tre-visan et al. // Periodontol. – 2000. – Oct;71(10). – P.1554–1560.